УДК 354.42/.44
ББК Х621
Л 613
Рекомендовано до друку вченою радою
Інституту майбутнього Глобальної організації союзницького лідерства
(протокол № 3/2015-м від 27 липня 2015 р.)
Рецензенти:
О. В. Кушнір - кандидат юридичних наук, радник президента Глобальної організації со-
юзницького лідерства
Ю. Є. Максименко - кандидат юридичних наук, доцент, голова Інституту інформаційно-
го права Глобальної організації союзницького лідерства
І. М. Рижов - доктор юридичних наук, доцент, віце-президент Академії безпеки відкри-
того суспільства
В.С. Цимбалюк - доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач на-
уковим відділом теорії та історії інформаційного права Науково-дослідного інституту
інформатики і права Національної академії правових наук України
М.Я. Швець - доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної ака-
демії правових наук України, професор кафедри інформаційних технологій Національ-
ної академії внутрішніх справ
Ліпкан В.А.
Л 613 Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан,
І. М. Сопілко, В. О. Кір'ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. - К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. -
664 с.
ISBN 978-966-2439-52-6
Монографію присвячено теоретичним і правовим засадам розвитку інформаційного суспіль-
ства в Україні. У роботі визначено такі поняття: «державна інформаційна політика», «інформацій-
не суспільство», «інформаційна ідентичність», «інформаційні інтереси», «інформаційна ідеологія»,
«безпека інформаційного суспільства», «загрози інформаційному суспільству», «гібридна війна»,
«інформаційний простір», «інформаційна глобалізація», «інформаційна культура», «інформаційний
порядок», «інформаційний потенціал держави», «інформаційні ресурси», «інформаційний сувере-
нітет» та ін. Проаналізовано стан вітчизняних нормативно-правових актів, що регулюють розвиток
інформаційного суспільства та міжнародне інформаційне законодавство.
Враховуючи системність інформаційної глобалізації, у монографії визначено філософські де-
термінанти розвитку та подано правову модель інформаційного суспільства; виділено перспектив-
ні напрями правового регулювання інформаційних правовідносин та подано методологічні заса-
ди формування неопарадигми державної інформаційної політики; запропоновано класифікацію за-
гроз інформаційному суспільству, окремо розглянуто гібридні війни. Акцентовано увагу на питанні
розроблення моральної парадигми інформаційного суспільства, положеннях щодо правового регу-
лювання міжнародного інформаційного порядку, а також окресленні причин утворення інформа-
ційних маргіналів.
Монографія є логічним продовженням серії «ORDO ORDINANS» і стане в пригоді державним
діячам, народним депутатам, науково-практичним працівникам та усім, хто цікавиться питаннями
розвитку інформаційного суспільства та інформаційної політики в Україні.
УДК 354.42/.44
ББК Х621
© ФОП О.С. Ліпкан, 2015.
ISBN 978-966-2439-52-6 © В.А. Ліпкан, І.М.Сопілко, В. О. Кір'ян, 2015
Зміст
CONTENTS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10
ПЕРЕДНЄ СЛОВО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15
PREFACE . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
ВСТ УП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
INTRODUCTION . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
Розд іл 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТ ВА В УКРАЇНІ . . 37
1.1 Стан наукових досліджень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .39
1.2 Правовий вимір концепцій інформаційного суспільства . . . . . . . . . .65
1.3 Поняття та ознаки інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76
Висновки до першого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .93
Розд іл 2. ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ВИМІ Р
РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТ ВА В УКРАЇНІ . . 101
2.1 Філософські детермінанти розвитку інформаційного суспільства 103
2.2 Інформаційні інтереси як субстрат формування
інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109
2.3 Правова природа загроз в інформаційному суспільстві . . . . . . . . . 127
2.4 Гібридна війна як загроза розвитку інформаційного суспільства 142
Висновки до другого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147
6
В. А. ЛІПКАН, І. М. СОПІЛКО, В. О. КІР’ЯН
Розд іл 3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ
НЕОПАРАДИГМИ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ
ПОЛІТИКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153
3.1 Інформаційна феноменологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159
3.2 Інформаційна гносеологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172
3.2.1 Обумовленість необхідності окремого дослідження
інформаційної гносеології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172
3.2.2 Поняття та зміст методології та методу . . . . . . . . . . . . . . 175
3.2.3 Класифікація методів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178
3.2.4 Системний підхід . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181
3.2.5 Діяльнісний підхід . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 189
3.2.6 Праксеологічний підхід . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 192
3.2.7 Теорія справедливості Дж. Ролза . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 197
3.2.8 Висновки з методології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 203
3.3 Інформаційна онтологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 204
3.4 Інформаційна аксіологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221
3.4.1 Обґрунтування актуальності звернення до теми
інформаційної аксіології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221
3.4.2 Рівень дослідженості теми в наукових роботах . . . . . . . . . . . 223
3.4.3 Підвалини формування інформаційної аксіології . . . . . . . . . . 225
3.4.3.1 Поняття аксіології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 230
3.4.3.2 Поняття цінностей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 234
3.4.3.3 Співвідношення загальнолюдських та національних
цінностей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237
3.4.3.4 Інформаційні цінності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 240
3.4.4 Інформаційне суспільство як цінність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 242
3.4.5 Інформаційні права як найвища соціальна цінність . . . . . . . 245
3.4.6 Висновки щодо інформаційної аксіології . . . . . . . . . . . . . . . . . . 249
Висновки до третього розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254
Розд іл 4. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ
ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТ ВА В УКРАЇНІ . . . . . . . . . . . . 259
4.1 Стан правового регулювання розвитку інформаційного
суспільства в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 261
Передували їй такі Резолюції ГА ООН: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 269
Доповіді і записки Генерального Секретаря ООН. . . . . . . . . . . . . . . . 274
Доповіді Цільової групи ІКТ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274
7
ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІнформаційнОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
Додаткові документи: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 280
Закони України: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 295
Постанови ВРУ: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 310
Акти Президента України: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 313
Акти КМУ: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 317
Акти органів судової влади: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 327
Акти органів виконавчої влади: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 328
4.2 Місце та роль розвитку інформаційного суспільства у
новітній державній політиці України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 329
Висновки до четвертого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 343
Розд іл 5. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ
ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТ ВА В УКРАЇНІ . . . . . . . . . . . . 351
5.1 Політика розвитку інформаційного суспільства закордоном . . . . 353
5.1.1 Інформаційна політика Фінляндії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 356
5.1.2 Інформаційна політика Бельгії, Данії та Нідерландів . . . . . 360
5.1.3 Інформаційна політика Швеції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 361
5.1.4 Інформаційна політика Франції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 366
5.1.5 Інформаційна політика Великої Британії . . . . . . . . . . . . . . . . 368
5.1.6 Інформаційна політика Німеччини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 370
5.1.7 Інформаційна політика Канади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 372
5.1.8 Інформаційна політика США . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 380
5.1.9 Інформаційна політика Китаю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387
5.1.10 Інформаційна політика Південної Кореї . . . . . . . . . . . . . . . . . 392
5.1.11 Інформаційна політика Сінгапуру . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 393
5.1.12 Інформаційна політика Японії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 394
5.1.13 Інформаційна політика Литви, Угорщини та Чехії . . . . . . 402
5.1.14 Інформаційна політика Польщі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 404
5.2 Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні . . . . . . 414
Висновки до п’ятого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 443
Розд іл 6. Інфор мац ійна іден тичн ість —
кл ючова за сада розви тку інфор мац ійного
суспіль ства в Україн і . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 453
6.1 Поняття ідентичності та його операціоналізація в розвитку
інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 458
6.2 Витоки інформаційної ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 465
8
В. А. ЛІПКАН, І. М. СОПІЛКО, В. О. КІР’ЯН
6.2.1 Типи інформаційної ідентичності: державна, суспільна,
особистісна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 466
6.2.2 Homo informaticus . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 471
6.2.3 Цінності та ідеологія: грані співвідношення ключових
концептів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 479
6.2.4 Інформаційна ідентичність — консолідуючий чинник . . . . 481
6.3 Чинники, що гальмують формування інформаційної
ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 486
6.4 Методологія дослідження інформаційної ідентичності . . . . . . . . . 493
6.5 Поняття інформаційної ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 494
6.6 Проблемоутворювальна матриця формування концепції
інформаційної ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 495
6.7 Принципи інформаційної ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 497
6.8 Правовий підхід до розуміння інформаційної ідентичності . . . . . 500
Висновки до шостого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 506
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 512
CONCLUSIONS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 524
ТЕЗАУРУС . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 535
СПИСОК ВИКОРИСТ АНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 589
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 616
Додаток А. Структурно-функціональний аналіз змістовних ознак
громадянського та інформаційного суспільств . . . . . . . . . . . . . . . . . 616
Додаток Б. Порівняльна таблиця законодавчо визначених
інформаційних інтересів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 618
Додаток В. Співвідношення цілей розвитку інформаційного
суспільства з життєво важливим інтересами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 619
Додаток Д.1. Результати аналізу Закону України «Про основні
засади розвитку інформаційного суспільства в Україні
на 2007–2015 роки» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 621
Додаток Д.2. Основні Стратегічні цілі розвитку інформаційного
суспільства в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 627
9
ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІнформаційнОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
Додаток Д.3. Порівняльна таблиця напрямів розвитку
інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 630
Додаток Е. Напрями забезпечення інформаційної безпекиУкраїни . . 633
Кори сна бібл іограф ія за темою до слідження . . . . . . . . . 639
Праці наукової школи доктора юридичних наук
Ліпкана В. А. з інформаційної тематики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 639
Монографії, навчальні посібники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 639
Наукові статті, тези виступів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 640
Праці наукової школи доктора юридичних наук
Сопілко І. М. з інформаційної тематики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 652
Монографії, навчальні посібники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 652
Наукові статті, тези виступів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 653
Це зумовлює необхідність моніторингу інформаційного законодавства і приведення його у відповідність до нових соціально-економічних, політико-правових та інформаційних реалій. Реформування вітчизняного інформаційного права здійснюється в умовах динамічного й інтенсивного процесу інформатизації суспільних відносин, активізації реалізації інформаційної функції держави, розвитку різноманітних інститутів інформаційного суспільства. Стрімкий розвій інформаційних правовідносин, поєднаний із імплементацією людиноцентристської концепції, уможливили по-новому оцінити роль інформаційного суспільства у подальшій розбудові громадянського суспільства в Україні.
Дослідження чинного українського законодавства, а також вивчення міжнародно-правового досвіду регулювання суспільних відносин у сфері розвитку інформаційного суспільства свідчать про наявність системних прогалин у правовому регулюванні, що створює суттєві перешкоди для ефективного розвитку інформаційного суспільства, унеможливлює повноцінну реалізацію національних інформаційних інтересів, державної інформаційної політики в цілому.
У даному напрямі безпосередньо питанням розвитку інформаційного суспільства присвячені наукові дослідження таких вчених, як: О. О. Григор, О. М. Ємельяненко, Є. О. Калашнюк, Г. В. Камаралі, А. В. Камуз, М. Г. Каращук, О. Г. Кривоконь, В. І. Кушерець, О. О. Маруховський, А. М. Новицький, О. В. Оверчук, О. О. Проскуріна, С. О. Руденко, А. Л. Свящук та ін.
Окремі аспекти проблематики інформаційного суспільства у той чи інший спосіб досліджувались у наукових працях таких вітчизняних учених, як: І. В. Арістова, В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. О. Кірьян, І. А. Кисарець, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Є. А. Макаренко, Ю. Є. Максименко, О. А. Мандзюк, П. Є. Матвієнко, Г. П. Несвіт, Н. Б. Новицька, Л. І. Рудник, І. М. Сопілко, К. Г. Татарникова, А. В. Тунік, К. П. Череповський, О. В. Чуприна, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, проте конкретні пропозиції щодо вирішення досліджуваних проблемних питань у комплексі не знайшли свого адекватного відображення.
Певне місце відведено аналізові особливостей розвитку концепцій інформаційного суспільства таких зарубіжних вчених, як: О. Бард, Д. Белл, Я. Зодерквіст, М. Кастельс, Й. Масуда, К. Мей, Е. Тоффлер, Ф. Уебстер, а також суспільства знань та їх правових складових, запропонованих П. Дракером, Ф. Махлупом, Т. Стоун'єром та іншими іноземними фахівцями.
Водночас методологія формування та розвитку державної інформаційної політики частково закладена в наукових та навчальних працях вітчизняних дослідників адміністративного та інформаційного права та політики, теорії державного управління, зокрема таких, як: В. Б. Авер'янов, О. Ф. Андрійко, І. В. Арістова, В. І. Гурковський, С. Ф. Джерджа, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, О. В. Копан, О. В. Кохановська, І. Ю. Крегул, Г. М. Красноступ, А. І. Марущак, Н. Р. Нижник, І. М. Сопілко, В. Д. Павловський, О. П. Світличний, В. Ю. Степанов тощо.
Утім, проблема правових засад розвитку інформаційного суспільства в Україні, вивчення та визначення концептуальних засад розвитку інформаційного суспільства в контексті реалізації державної інформаційної політики досі не стали цілісним об'єктом наукових досліджень. У наявних роботах багатьох авторів розглянено лише деякі інститути інформаційного суспільства або доволі поверхово досліджено певні особливості розвитку окремих його складових. Проте, поза увагою науковців залишились важливі питання визначення концептуальних засад ефективного розвитку інформаційного суспільства в контексті його реалізації.
Більше того, не визначено методологічних засад формування неопарадигми інформаційної політики, через що недостатньо досліджені структурні та функціональні особливості інформаційної політики як інформаційно-правового феномена.
І хоча згадані дослідження мають вагоме науково-прикладне значення, вони не можуть через зашореність сприяти системному підвищенню ефективності правового регулювання суспільних відносин у сфері розвитку інформаційного суспільства в Україні як цілісного системного об'єкта наукових розвідок; не стимулюють прогресивного розвитку державної інформаційної політики. У зв'язку з цим актуальними напрямами виступає вивчення не лише правових, а й концептуальних засад розвитку інформаційного суспільства як цілісної наукової проблеми, а також формування методологічних засад неопарадигми державної інформаційної політики.
Окрім того, осторонь залишається проблема методологічного обґрунтування необхідності розроблення концепції інформаційної ідентичності як обов'язкової умови розвитку інформаційного суспільства в Україні, що значно ускладнює реалізацію державної інформаційної політики, актуалізує проблему надання останній чіткішої соціальної спрямованості, динамізму й ефективності.
Головною метою дослідження, результати якого викладені в монографії, виступає визначення концептуальних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні через надання науково обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні, а також обґрунтування й визначення методологічних засад формування неопарадигми державної інформаційної політики України.
Названа мета дослідження сприяла розв'язанню ряду завдань, а саме:
визначити рівень наукових досліджень теми правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні;
надати правовий вимір концепцій інформаційного суспільства;
сформулювати поняття інформаційного суспільства та виділити основні його ознаки;
визначити філософські детермінанти розвитку інформаційного суспільства;
узагальнити інформаційні інтереси як субстрат інформаційного суспільства;
з'ясувати правову природу загроз в інформаційному суспільстві;
сформулювати визначення та виокремити особливості гібридної війни як загрози розвитку інформаційного суспільства;
запропонувати теоретичний алгоритм моделі пізнання інформаційної політики й визначити складові елементи алгоритму державної інформаційної політики;
визначити феноменологічні засади державної інформаційної політики;
сформулювати засади інформаційної гносеології;
виявити онтологічні засади державної інформаційної політики;
розробити засади інформаційної аксіології;
визначити стан правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні;
узагальнити міжнародно-правовий досвід розвитку інформаційного суспільства;
запропонувати правову модель розвитку інформаційного суспільства;
сформулювати напрями удосконалення розвитку інформаційного суспільства в Україні;
розробити засади концепції інформаційної ідентичності.
Монографія є одним із перших в державі комплексних досліджень коцептуальних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні як цілісної системи у поєднанні з методологічними засадами формування неопарадигми державної інформаційної політики.
Новаторськими є:
- подання правової моделі інформаційного суспільства, яку становлять: Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, Стратегія кібербезпеки інформаційного суспільства, Стратегія е-урядування, Стратегія розвитку телекомунікацій;
- пропозиція доповнити систему шкіл теорій інформаційного суспільства правовою школою, в рамках якої згідно з методологією компаративістики методів правової рецепції, а також синергетичного та міждисциплінарного підходів досліджуються різноманітні механізми правового регулювання, регулятивна роль права, ефективність впливу права на суспільні інформаційні відносини, що виникають, формуються та розвиваються в інформаційному суспільстві;
- формулювання теоретичних підходів до правового регулювання розвитку інформаційного суспільства: скептичний підхід, за якого висловлюються думки щодо неможливості урегулювання суспільних інформаційних відносин через занадто велику їх структурованість і динамічність; критичний підхід, заснований на аналізові реальних тенденцій розвитку інформаційного суспільства та критичного ставлення до відсутності нормативно-правової бази щодо регулювання нових суспільних відносин; нігілістичний підхід, за якого висловлюється думка про нездатність права регулювати суспільні інформаційні відносини, а також нездатність та неефективність права як регулятора суспільних інформаційних відносин, які є динамічними; конструктивний підхід, за якого пропонується ухвалити Інформаційний кодекс України, сформувати систему правового регулювання інформаційних відносин (у сфері інформації);
- для позначення процесів цифрової нерівності пропонується увести в науковий обіг нові поняття: цифрова асиметрія - за якої збільшення віку людства не супроводжується адекватним значним збільшенням індивідуальної тривалості життя, і з кожним поколінням на людину лягає дедалі більший тягар знань, який вона вже не в змозі засвоїти; інформаційний маргінал - особа, яка перебуває поза межами інформаційного суспільства, що втратила свій інформаційний статус внаслідок унікальності власної соціокультурної ситуації, при переході до глобальної взаємодії в рамках інформаціонального капіталізму, і неспроможності протистояти нав'язуванню та пристосуватися до якісно нової мережної архітектури інституційних структур інформаційного суспільства; інформаційна інтелігенція - інформаційно освічені люди, тобто ті, хто з величезних масивів інформації уміє відбирати лише потрібну і, використовуючи її, набувати інформаційні переваги над іншими, отримуючи суттєві важелі для встановлення контролю над інформаційним та іншими стратегічними просторами;
- розроблення етапів становлення наукової думки стосовно інформаційного суспільства в інформаційно-правовій доктрині незалежної України: перший етап (1991-1997 рр.) характеризується поверховим розумінням інформаційної сфери, що розглядається лише як складовий елемент національної безпеки і не усвідомлюється як самостійна складова з відповідним правовим інструментарієм правового регулювання; другий етап (1997-2003 рр.) характеризується усвідомленням трансформації світу з індустріального на інформаційне суспільство і необхідності формування інформаційного права як окремої галузі; третій етап (2003-2007 рр.) характеризується усвідомленням необхідності правового регулювання розвитку інформаційного суспільства, що й знайшло своє адекватне відображення через ухвалення Закону України „Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в України на 2007-2015 роки". Третьому етапу властива поява досліджень монографічного рівня, предметом яких є безпосередньо захист інформації з обмеженим доступом, особливості доступу до зазначеної вище інформації та виділення основних видів таємниць; четвертий етап (2007-2013 рр.) - характеризується практичним розвитком ідей формування інформаційного суспільства. Це знайшло своє відображення в ухвалені Концепції розвитку електронного урядування в Україні, Доктрини інформаційної безпеки України, законів України „Про доступ до публічної інформації", „Про захист персональних даних" тощо. Також на даному етапі значно активізувалася рефлексія даних питань і в розвідках дослідників із інформаційної тематики; п'ятий етап (15 травня 2013 р. - дотепер) - ухвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні;
- розуміння змісту інформаційної глобалізації, яка полягає в трансформації інформаційного суспільства до єдиної макросистеми, об'єднаної за зразком системи-оригіналу (засновника інформаційного суспільства), в якій інформаційні суспільства здатні до коеволюції лише в рамках глобального інформаційного суспільства.
У науковий обіг уведено нові поняття, надано їх тлумачення, а також розширено інтерпретації таких із них: „інформаційне суспільство", „інформаційний потенціал", „інформаційний простір", „інформаційна глобалізація", „інформаційна ідентичність", „інформаційний порядок", „інформаційна культура", „інформаційні ресурси", „інформаційний суверенітет", „гібридна війна", „державна інформаційна політика", „інформаційна феноменологія", „інформаційна гносеологія", „інформаційна онтологія", „інформаційна аксіологія" та ін.
Елементом наукової новизни є алгоритм формування інформаціологічної парадигми: наукова еліта, що творить інформаціологічну парадигму: інформаціологію, інформаційне право, інформаційну безпеку; освітянська еліта-транслятор інформаціологічних знань: навчальні дисципліни з інформаціологічної тематики, що мають бути введені для викладання як обов'язкові в усіх ВНЗ гуманітарного профілю; управлінська еліта - після отриманих знань на другому рівні, на підставі верифікації парадигм, розроблених на першому рівні, впроваджує її у практичну інформаційну діяльність.
Окремо увагу в роботі приділено новій інтерпретації терміна „інформаційні інтереси" як інтереси інформаційного суспільства, а також класифікації загроз інформаційному суспільству.
Вперше надається визначення гібридної війни як загрози розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Запропоновано алгоритм складових державної інформаційної політики та теоретичний алгоритм моделі її пізнання.
Новаторським є застосування теорії справедливості Дж. Ролза до побудови моделі державної інформаційної політики. Внаслідок цього було отримано три основні авторські інтерпретації теорії справедливості: 1) кожен має рівне право на реалізацію інформаційних прав і свобод, яка є фундаментальним чином сумісною із аналогічною та адекватною свободою та інтересами інших; 2) будь-яка інформаційна цінність має бути доступною для будь-якого індивіда; 3) інформаційна нерівність є справедливою тільки тоді, коли несе загальну користь і компенсує втрати найбільш незахищених прошарків суспільства, найменш розвинених інформаційних суспільств.
Одним із елементів наукової новизни є пропозиція теоретичного алгоритму моделі пізнання інформаційної політики, яка має складатися із таких елементів: 1) інформаційна феноменологія; 2) інформаційна гносеологія; 3) інформаційна онтологія; 4) інформаційна аксіологія.
Окремо наукову увагу в роботі приділено формуванню інформаційних цінностей в рамках реалізації концепції інформаційної ідентичності, а також удосконалено основи моральної парадигми інформаційного суспільства через формування засад інформаційної культури.
Окремим пластом наукового пізнання у монографії стала концепція інформаційної ідентичності, ядром якої виступають людські комунікації в рамках нових трендів інформаційної культури. Основним засобом збереження інформаційної ідентичності виступає діалог інформаційних суспільств, транзитивність і транспарентність інформаційних культур.
Також авторами запропоновано актуальні напрями дослідження інформаційної ідентичності як важливого підґрунтя вироблення ефективної інформаційної політики, а саме: а) визначення просторового виміру боротьби за ідентичність: геополітичний, геостратегічний, геоінформаційний, геоправовий тощо; б) інформаційний вимір боротьби за ідентичність; в) інформаційну ідентичність і політику інформаційної ідентичності; г) вплив нових інститутів комунікацій на процес боротьби за ідентичність; ґ) напрями впливу нових комунікативних практик на інформаційну реальність і її осмислення як на концептуальному, так і на емпіричному рівнях.
Сформовані у роботі висновки та пропозиції визначають напрями удосконалення правового регулювання розвитку інформаційного суспільства та державної інформаційної політики України.
Актуальність теми. Розвиток України як незалежної держави здійснюється в умовах формування інформаційного суспільства, трансформації інформаційної цивілізації. Конфліктний розвиток сучасного світового співтовариства, поєднаний зі зменшенням ефективності діяльності міжнародних інституцій, а також конфліктогенність українського суспільства зсередини, обумовлена нестабільністю правової системи, утворюють живильне підґрунтя для активізації різноманітних деструктивних сил із метою завдати шкоди Українській державності.
Це зумовлює необхідність моніторингу інформаційного законодавства і приведення його у відповідність до нових соціально-економічних, політико-правових та інформаційних реалій. Реформування вітчизняного інформаційного права здійснюється в умовах динамічного й інтенсивного процесу інформатизації суспільних відносин, активізації реалізації інформаційної функції держави, розвитку різноманітних інститутів інформаційного суспільства. Стрімкий розвій інформаційних правовідносин, поєднаний із імплементацією людиноцентристської концепції, уможливили по-новому оцінити роль інформаційного суспільства у подальшій розбудові громадянського суспільства в Україні.
Дослідження чинного українського законодавства, а також вивчення міжнародно-правового досвіду регулювання суспільних відносин у сфері розвитку інформаційного суспільства свідчать про наявність системних прогалин у правовому регулюванні, що створює суттєві перешкоди для ефективного розвитку інформаційного суспільства, унеможливлює повноцінну реалізацію національних інформаційних інтересів, державної інформаційної політики в цілому.
У даному напрямі безпосередньо питанням розвитку інформаційного суспільства присвячені наукові дослідження таких вчених, як: О. О. Григор, О. М. Ємельяненко, Є. О. Калашнюк, Г. В. Камаралі, А. В. Камуз, М. Г. Каращук, О. Г. Кривоконь, В. І. Кушерець, О. О. Маруховський, А. М. Новицький, О. В. Оверчук, О. О. Проскуріна, С. О. Руденко, А. Л. Свящук та ін.
Окремі аспекти проблематики інформаційного суспільства у той чи інший спосіб досліджувались у наукових працях таких вітчизняних учених, як: І. В. Арістова, В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. О. Кірьян, І. А. Кисарець, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Є. А. Макаренко, Ю. Є. Максименко, О. А. Мандзюк, П. Є. Матвієнко, Г. П. Несвіт, Н. Б. Новицька, Л. І. Рудник, І. М. Сопілко, К. Г. Татарникова, А. В. Тунік, К. П. Череповський, О. В. Чуприна, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, проте конкретні пропозиції щодо вирішення досліджуваних проблемних питань у комплексі не знайшли свого адекватного відображення.
Певне місце відведено аналізові особливостей розвитку концепцій інформаційного суспільства таких зарубіжних вчених, як: О. Бард, Д. Белл, Я. Зодерквіст, М. Кастельс, Й. Масуда, К. Мей, Е. Тоффлер, Ф. Уебстер, а також суспільства знань та їх правових складових, запропонованих П. Дракером, Ф. Махлупом, Т. Стоун'єром та іншими іноземними фахівцями.
Водночас методологія формування та розвитку державної інформаційної політики частково закладена в наукових та навчальних працях вітчизняних дослідників адміністративного та інформаційного права та політики, теорії державного управління, зокрема таких, як: В. Б. Авер'янов, О. Ф. Андрійко, І. В. Арістова, В. І. Гурковський, С. Ф. Джерджа, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, О. В. Копан, О. В. Кохановська, І. Ю. Крегул, Г. М. Красноступ, А. І. Марущак, Н. Р. Нижник, І. М. Сопілко, В. Д. Павловський, О. П. Світличний, В. Ю. Степанов тощо.
Утім, проблема правових засад розвитку інформаційного суспільства в Україні, вивчення та визначення концептуальних засад розвитку інформаційного суспільства в контексті реалізації державної інформаційної політики досі не стали цілісним об'єктом наукових досліджень. У наявних роботах багатьох авторів розглянено лише деякі інститути інформаційного суспільства або доволі поверхово досліджено певні особливості розвитку окремих його складових. Проте, поза увагою науковців залишились важливі питання визначення концептуальних засад ефективного розвитку інформаційного суспільства в контексті його реалізації.
Більше того, не визначено методологічних засад формування неопарадигми інформаційної політики, через що недостатньо досліджені структурні та функціональні особливості інформаційної політики як інформаційно-правового феномена.
І хоча згадані дослідження мають вагоме науково-прикладне значення, вони не можуть через зашореність сприяти системному підвищенню ефективності правового регулювання суспільних відносин у сфері розвитку інформаційного суспільства в Україні як цілісного системного об'єкта наукових розвідок; не стимулюють прогресивного розвитку державної інформаційної політики. У зв'язку з цим актуальними напрямами виступає вивчення не лише правових, а й концептуальних засад розвитку інформаційного суспільства як цілісної наукової проблеми, а також формування методологічних засад неопарадигми державної інформаційної політики.
Окрім того, осторонь залишається проблема методологічного обґрунтування необхідності розроблення концепції інформаційної ідентичності як обов'язкової умови розвитку інформаційного суспільства в Україні, що значно ускладнює реалізацію державної інформаційної політики, актуалізує проблему надання останній чіткішої соціальної спрямованості, динамізму й ефективності.
Головною метою дослідження, результати якого викладені в монографії, виступає визначення концептуальних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні через надання науково обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні, а також обґрунтування й визначення методологічних засад формування неопарадигми державної інформаційної політики України.
Названа мета дослідження сприяла розв'язанню ряду завдань, а саме:
визначити рівень наукових досліджень теми правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні;
надати правовий вимір концепцій інформаційного суспільства;
сформулювати поняття інформаційного суспільства та виділити основні його ознаки;
визначити філософські детермінанти розвитку інформаційного суспільства;
узагальнити інформаційні інтереси як субстрат інформаційного суспільства;
з'ясувати правову природу загроз в інформаційному суспільстві;
сформулювати визначення та виокремити особливості гібридної війни як загрози розвитку інформаційного суспільства;
запропонувати теоретичний алгоритм моделі пізнання інформаційної політики й визначити складові елементи алгоритму державної інформаційної політики;
визначити феноменологічні засади державної інформаційної політики;
сформулювати засади інформаційної гносеології;
виявити онтологічні засади державної інформаційної політики;
розробити засади інформаційної аксіології;
визначити стан правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні;
узагальнити міжнародно-правовий досвід розвитку інформаційного суспільства;
запропонувати правову модель розвитку інформаційного суспільства;
сформулювати напрями удосконалення розвитку інформаційного суспільства в Україні;
розробити засади концепції інформаційної ідентичності.
Монографія є одним із перших в державі комплексних досліджень коцептуальних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні як цілісної системи у поєднанні з методологічними засадами формування неопарадигми державної інформаційної політики.
Новаторськими є:
- подання правової моделі інформаційного суспільства, яку становлять: Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, Стратегія кібербезпеки інформаційного суспільства, Стратегія е-урядування, Стратегія розвитку телекомунікацій;
- пропозиція доповнити систему шкіл теорій інформаційного суспільства правовою школою, в рамках якої згідно з методологією компаративістики методів правової рецепції, а також синергетичного та міждисциплінарного підходів досліджуються різноманітні механізми правового регулювання, регулятивна роль права, ефективність впливу права на суспільні інформаційні відносини, що виникають, формуються та розвиваються в інформаційному суспільстві;
- формулювання теоретичних підходів до правового регулювання розвитку інформаційного суспільства: скептичний підхід, за якого висловлюються думки щодо неможливості урегулювання суспільних інформаційних відносин через занадто велику їх структурованість і динамічність; критичний підхід, заснований на аналізові реальних тенденцій розвитку інформаційного суспільства та критичного ставлення до відсутності нормативно-правової бази щодо регулювання нових суспільних відносин; нігілістичний підхід, за якого висловлюється думка про нездатність права регулювати суспільні інформаційні відносини, а також нездатність та неефективність права як регулятора суспільних інформаційних відносин, які є динамічними; конструктивний підхід, за якого пропонується ухвалити Інформаційний кодекс України, сформувати систему правового регулювання інформаційних відносин (у сфері інформації);
- для позначення процесів цифрової нерівності пропонується увести в науковий обіг нові поняття: цифрова асиметрія - за якої збільшення віку людства не супроводжується адекватним значним збільшенням індивідуальної тривалості життя, і з кожним поколінням на людину лягає дедалі більший тягар знань, який вона вже не в змозі засвоїти; інформаційний маргінал - особа, яка перебуває поза межами інформаційного суспільства, що втратила свій інформаційний статус внаслідок унікальності власної соціокультурної ситуації, при переході до глобальної взаємодії в рамках інформаціонального капіталізму, і неспроможності протистояти нав'язуванню та пристосуватися до якісно нової мережної архітектури інституційних структур інформаційного суспільства; інформаційна інтелігенція - інформаційно освічені люди, тобто ті, хто з величезних масивів інформації уміє відбирати лише потрібну і, використовуючи її, набувати інформаційні переваги над іншими, отримуючи суттєві важелі для встановлення контролю над інформаційним та іншими стратегічними просторами;
- розроблення етапів становлення наукової думки стосовно інформаційного суспільства в інформаційно-правовій доктрині незалежної України: перший етап (1991-1997 рр.) характеризується поверховим розумінням інформаційної сфери, що розглядається лише як складовий елемент національної безпеки і не усвідомлюється як самостійна складова з відповідним правовим інструментарієм правового регулювання; другий етап (1997-2003 рр.) характеризується усвідомленням трансформації світу з індустріального на інформаційне суспільство і необхідності формування інформаційного права як окремої галузі; третій етап (2003-2007 рр.) характеризується усвідомленням необхідності правового регулювання розвитку інформаційного суспільства, що й знайшло своє адекватне відображення через ухвалення Закону України „Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в України на 2007-2015 роки". Третьому етапу властива поява досліджень монографічного рівня, предметом яких є безпосередньо захист інформації з обмеженим доступом, особливості доступу до зазначеної вище інформації та виділення основних видів таємниць; четвертий етап (2007-2013 рр.) - характеризується практичним розвитком ідей формування інформаційного суспільства. Це знайшло своє відображення в ухвалені Концепції розвитку електронного урядування в Україні, Доктрини інформаційної безпеки України, законів України „Про доступ до публічної інформації", „Про захист персональних даних" тощо. Також на даному етапі значно активізувалася рефлексія даних питань і в розвідках дослідників із інформаційної тематики; п'ятий етап (15 травня 2013 р. - дотепер) - ухвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні;
- розуміння змісту інформаційної глобалізації, яка полягає в трансформації інформаційного суспільства до єдиної макросистеми, об'єднаної за зразком системи-оригіналу (засновника інформаційного суспільства), в якій інформаційні суспільства здатні до коеволюції лише в рамках глобального інформаційного суспільства.
У науковий обіг уведено нові поняття, надано їх тлумачення, а також розширено інтерпретації таких із них: „інформаційне суспільство", „інформаційний потенціал", „інформаційний простір", „інформаційна глобалізація", „інформаційна ідентичність", „інформаційний порядок", „інформаційна культура", „інформаційні ресурси", „інформаційний суверенітет", „гібридна війна", „державна інформаційна політика", „інформаційна феноменологія", „інформаційна гносеологія", „інформаційна онтологія", „інформаційна аксіологія" та ін.
Елементом наукової новизни є алгоритм формування інформаціологічної парадигми: наукова еліта, що творить інформаціологічну парадигму: інформаціологію, інформаційне право, інформаційну безпеку; освітянська еліта-транслятор інформаціологічних знань: навчальні дисципліни з інформаціологічної тематики, що мають бути введені для викладання як обов'язкові в усіх ВНЗ гуманітарного профілю; управлінська еліта - після отриманих знань на другому рівні, на підставі верифікації парадигм, розроблених на першому рівні, впроваджує її у практичну інформаційну діяльність.
Окремо увагу в роботі приділено новій інтерпретації терміна „інформаційні інтереси" як інтереси інформаційного суспільства, а також класифікації загроз інформаційному суспільству.
Вперше надається визначення гібридної війни як загрози розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Запропоновано алгоритм складових державної інформаційної політики та теоретичний алгоритм моделі її пізнання.
Новаторським є застосування теорії справедливості Дж. Ролза до побудови моделі державної інформаційної політики. Внаслідок цього було отримано три основні авторські інтерпретації теорії справедливості: 1) кожен має рівне право на реалізацію інформаційних прав і свобод, яка є фундаментальним чином сумісною із аналогічною та адекватною свободою та інтересами інших; 2) будь-яка інформаційна цінність має бути доступною для будь-якого індивіда; 3) інформаційна нерівність є справедливою тільки тоді, коли несе загальну користь і компенсує втрати найбільш незахищених прошарків суспільства, найменш розвинених інформаційних суспільств.
Одним із елементів наукової новизни є пропозиція теоретичного алгоритму моделі пізнання інформаційної політики, яка має складатися із таких елементів: 1) інформаційна феноменологія; 2) інформаційна гносеологія; 3) інформаційна онтологія; 4) інформаційна аксіологія.
Окремо наукову увагу в роботі приділено формуванню інформаційних цінностей в рамках реалізації концепції інформаційної ідентичності, а також удосконалено основи моральної парадигми інформаційного суспільства через формування засад інформаційної культури.
Окремим пластом наукового пізнання у монографії стала концепція інформаційної ідентичності, ядром якої виступають людські комунікації в рамках нових трендів інформаційної культури. Основним засобом збереження інформаційної ідентичності виступає діалог інформаційних суспільств, транзитивність і транспарентність інформаційних культур.
Також авторами запропоновано актуальні напрями дослідження інформаційної ідентичності як важливого підґрунтя вироблення ефективної інформаційної політики, а саме: а) визначення просторового виміру боротьби за ідентичність: геополітичний, геостратегічний, геоінформаційний, геоправовий тощо; б) інформаційний вимір боротьби за ідентичність; в) інформаційну ідентичність і політику інформаційної ідентичності; г) вплив нових інститутів комунікацій на процес боротьби за ідентичність; ґ) напрями впливу нових комунікативних практик на інформаційну реальність і її осмислення як на концептуальному, так і на емпіричному рівнях.
Сформовані у роботі висновки та пропозиції визначають напрями удосконалення правового регулювання розвитку інформаційного суспільства та державної інформаційної політики України.
